В Лондоне устроили облаву на гастарбайтеров из Украины

Римские цари говорили по-украински?
05 сентября 2007 10:40 по материалам: Подробности 14
Римские цари говорили по-украински?
Римские цари говорили по-украински?
Как показывают самые свежие исторические исследования, украинская цивилизация имеет многотысячелетнюю историю. К такому выводу пришел доктор политических наук Валерий Бебик. Он утверждает, что украинская цивилизация, помимо сегодняшней населяемой территории, оставила свои корни по всему миру: прежде всего мы можем утверждать, что Древний Рим был близок предкам современных украинцев. Величайшая империя в будущем и культурная основа всей дальнейшей истории Европы, во многом может "похвастаться" такими достижениями именно благодаря предкам древних украинцев. Они стали главными действующими лицами в этом процессе.

Украинский философ М. Попович утверждает, что "...носители трипольской культуры отнюдь не могли быть ни славянами, ни их прямыми предшественниками". Однако, есть и другие мнения.

Археолог С. Рыжов считает, что с VI по III тысячелетие до н. э. в этой части Ойкумены расцвела трипольская культура, возникшая вследствие смешивания племен аборигенной для Украины линейно-ленточной культуры и племен кукутень (Румыния). Со временем они разделились на западных (кукутенцев, живших в бассейнах рек Серет, Прут, Днестр) и восточных (трипольцев, живших в бассейнах рек Южный Буг и Днепр).

Археолог Л. Клочко добавляет: "Земли Среднего Приднепровья во все времена были густо заселены. Благодаря археологическим исследованиям установлено, что культурное развитие на этой территории было непрерывным с эпохи поздней бронзы до раннеславянского времени". Это подтверждается и наличием на Украине самого толстого на планете черноземного слоя, свидетельствующего, что жизнь здесь никогда не прерывалась. В отличие от других стран, густо покрытых ледниками вплоть до Х в. до н. э.

В свою очередь, историк Я. Баран ставит победную точку: "На территории Украины с древнейших времен множество раз появлялись и гибли протогосударственные объединения до тех пор, пока не образовалось первое государство - Киевская Русь".

Итак, как считает Валерий Бебик, жизнь на территории Украины никогда не перерывалась, а ее население никуда не исчезало, смешивалось с грядущими этносами, перенимало их культурные достояния и зачастую отправлялось за горизонт, во все стороны света, возвращаясь время от времени на свою прародину (эллины, арии, варяги, о которых мы скажем позднее).

"Слово о полку Игореве" и древние летописи упоминают украинский город-крепость Рим (Римов), который с древних времен стоит на месте впадения реки Ромен в реку Сулу. Ныне это - город Ромен (Ромны), расположенный на Сумщине, реки - те же: Ромен и Сула. Добавим лишь, что по реке Сула проходила граница могущественного праукраинского государства Большой Скифии.

Официозная легенда Римской империи свидетельствует, что Рим (Roma) был основан Ромулом (Роман?) в 753 г. до н. э. Как известно, в эти же времена (VII-VI в. до н.э.) в Италии наибольшего развития достигает этрусская цивилизация, основанная одной из первых арийских волн переселения с Украины.

Столицей племени рутулов был город Арея, а среди городов этрусской конфедерации, находившейся между реками Арно и Тибр, был город Арреций.

По свидетельству З. Рагозиной (1903 г.), местное население считало арейцев "греческим племенем пелазгийского происхождения" (пелазги - греческое название лелеков/лелегов, которые произошли из Украины).

Первые римские цари по происхождению были этрусками и правили 244 года. Наивысшим должностным лицом каждую весну в Этрурии, а со временем и в Риме, избирали претора. Знаками царской власти считались: курительное кресло из слоновьей кости, фаски - связки розг и скипетр с изображением орла - "официальной птицы" бога Юпитера.

Римский историк Тит Ливий напрямую называет троянца Энея "Юпитером Родоначальником" (Iuppiter Indiges), пересказывая его историю из этрусских исторических хроник. Самого же героя Троянской войны Энея он связывает с его потомком и основателем Рима - Ромулом.

Значит, Рим основали не латиняне, а троянцы, которые после поражения от ахейцев (вторая праукраинская волна миграции) высадились в Италии, где царствовал царь Латин!

По Титу Ливию, существуют две версии первого контакта латинян и троянцев: а) военная -Латин уступил в войне с Энеем и был вынужден потесниться и отдать ему свою дочь Лавинию; б) мирная - цари объяснились без потасовки и скрепили свою дружбу династическим браком.

Как бы там ни было, троянцы крепко оседают в Италии, а Эней строит город, который называет именем своей жены Лавинии. Там он со временем и был похоронен в VII ст до н. э. (ныне это - поселок Пратика-ди-Маре на берегу Тирренского моря). Но до того Эней становится еще и царем латинян и называет оба народа - латинян и троянцев - латинами.

Историки Дионисий Галикарнасский и Дион Кассий вовсе не считали, что город Рим (Roma) получил свое название от имени Ромула. По их мнению, поскольку в Италии было несколько городов с таким названием, имя Ромул происходило от названия города Рим, а не наоборот.

Но, как бы там ни было, Рим - явно не латинское, а троянское название (кстати, фамилия Троян до сих пор очень распространена на Украине).

Возвращаясь к вопросу относительно учредительства троянцами Рима, мы можем найти подтверждение этому еще и в таком факте: высшие должностные лица Рима, перед вступлением в свою должность, ехали в город Лавинию для принесения жертвы "Лару Энею" (на гробнице так и написано: "Бог Эней").

Тит Ливий писал, что река Альбула изменила свое название на Тибр после того, как в ней утонул один из потомков Энея - Тиберин. Утопленник стал богом этой реки, ему построили храм, приносили жертвы и, по свидетельству Овидия, устраивали игры.

Но есть и другая версия. Скорее всего, троянцы, потеснив альбанцев (которые жили в городе Альба), просто дали реке свое имя. А если у них быструю и резкую реку было принято именовать Тивр, вот вам и весьма правдивая версия происхождения названия реки Тибр.

Таким образом, принимая во внимание, что римская цивилизация унаследовала арийское наследство Трои и Эллады (культура земледелия и скотоводства, географические названия, религиозно-мифологическая система), принимая во внимание постоянные связи (ІІ-І века до н.э.) предков славян с предками италиков, мы имеем основания говорить, что украинские города Ромен, Ромодан, Киверцы, Тивров, реки Ромен, Сула, Тивр не только нашли свою вторую жизнь на итальянском полуострове, но и дали Римской империи политическую элиту - царей (Эней, Ромул, Тиберий, Сула и др.).

А напоследок напомним, что, согласно надписям Каменной Могилы, Бог-Творец всего сущего назывался Энлиль. А исландский историк ХII ст. Снорри Стурлусон называл Европу "Энея".

ИСТОРИЯУКРАИНА
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый тек

Волинські амазонки

Історія 26587 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter
Опубліковано - 6.12.2007 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (15)
Лариса Марчук
Волинські амазонки
Ми продовжуэмо серію публікацій, присвячених самобутній історії України. Зокрема, традиції українських жінок-воїнів, яких називали у давнину - амазонками. Те, що вони були і успішно воювали - свідчить продавня эвропейська історія, проте, вчені й досі не мають эдиної думки про їхнэ походження. Хоча вже знайдено багато свідоцтв того, що войовничі амазонки - це лагідні жінки-україночки.

За твердженням відомого українського філолога, уродженця Волині, професора Львівського університету Івана Денисюка на Поліссі існували полки жінок-­воїнів. А львівський дослідник давнини Тарас Каляндрук у двох своїх книгах про воэнне мистецтво українців, про жінок на війні розповідаэ чимало захоплюючих історій.

Вчені розповіли про свої дослідження подвигів «слабкої половини людства» у боротьбі з різними завойовниками.

Розповідаэ професор Іван Денисюк:

-Іване Оксентійовичу, існуэ такий стереотип — українська жін­ка віддана сім'ї, дітям і чоловікові — одна відрада у неї — це молитися, співати пісні і плакати. А ви стверджуэте про її войовничий характер. Невже існували українські амазонки?

-Так, були. У радянські часи історики розміщали амазонок на Кавказі або Малій Азії, на узбережжі Азовського моря, але тільки не в Україні. Перша звістка про дивожон вже була у «Повісті временних літ.» А мені на основі дослідження фольклорного матеріалу та вивчення історичних друкованих джерел статей, мемуарів дослідників давнини вдалося зробити наукове відкриття, що саме Полісся на Волині було місцем розташування місцевих амазонок. У селі Тур Ратнівського району біля Святого озера були віднайдені кургани жінок­воїнів. Але одна дівчина­воячка ще не може переконати вчених, що вона амазонка. Згадки про військо дівоцьке знайшли у поліських піснях. Відома у селі Тур давня пісня про жіночий полк:
Круз наше село Турецькоэ,
пройшло войсько дивоцькоэ...

У ній оспівуэться організоване амазонське військо. В цьому полку жіночім був свій прапор «корогва» і навіть полкова музика — «барабан». До наших часів дійшли старі волинські колядки, які свідчать, що участь жінок у війні була загальноприйнятим явищем. В одній з пісень з села Колодяжного оповідаэться про трьох вдовиних дочок, з яких одна йде на війну і завойовуэ половину турецького війська. До того ж, як свідчить детальний опис, поліські амазонки мали великі груди, то, щоб під час бою вони їм не заважали, закидали груди через плечі на спину, і стріляли.

— Отож, волинські бойжони були мудрішими від тих славнозвісних античних амазонок, котрі обрізали одну грудь, аби зручно стріляти з лука...

— Зберігся малюнок з Радивилівського літопису, де зображені жінки в армії Святослава, розповідаэ Тарас Богданович Каляндрук, автор книги «Таэмниці бойових мистецтв». — Э опис грецьких вчених, що у 971 році в битві з візантійцями серед загиблих русинів знаходили мертвих жінок у чоловічому одязі, які воювали нарівні з чоловіками. Набагато пізніше в мирні часи очевидці описують участь жінок в поэдинках з бродячими борцями.

Розповідаэ Тарас Каляндрук:

— Тарасе Богдановичу, то як же такі дівки заміж виходили? Не кожний парубок наважиться в неї руки просити...

— А парубки й не просили. Наші дівчата самі ходили хлопців сватати. Французький мандрівник Гійом Левассер де Боплан, котрий відвідав наші краї в ХVІІ столітті, в деталях описав таке сватання. Дівчина йде в хату до батьків парубка, якого любить. Вона повідомляэ їм про свої почуття і наміри побратися з їхнім сином. Коли ж він противиться, батьки намагаються його вмовити, інакше біди не минути.

— А що — дівка парубка бити буде?

— Ні, гірше. Відмовити дівчині батьки не могли. Це означало накликати на себе біду. Адже дівчина піде ображеною, може затаїти зло. Правда, сватання відбувалось між людьми одного соціального стану.

— Чим же пояснити таке становище парубка — безвольністю мужчин?

— Перш за все високим становищем жінки в суспільстві, яке було закладене ще раніше, у часи Древньої Русі. Жони князів займались зовнішньополітичною діяльністю. Княгиня Ольга паралельно з князем Ігорем посилала від себе послів представляти інтереси в Константинополі. Цілком логічно, що традиції таки дійшли до козацьких часів. У ХVІХVІІ століттях дворянки будьякої эвропейської держави могли позаздрити незалежності української жінки. В той час, коли теологи та вчені на Заході вели дискусії на тему, чи э у жінки душа, багаті та освічені українки були рівноправними з чоловіками. Жінки були членами церковних братств, засновували монастирі, школи, видавали книги. Вони вільно обирали собі жениха, самі розпоряджались своїм багатством, керували ним, розривали невдалі шлюби і навіть воювали.

Ось приклади. Олена Горностаэва з княжого роду заснувала Пересопницький монастир, де було написане живою розмовною мовою знамените Пересопницьке Эвангеліэ, на якому Віктор Ющенко давав присягу Президента. Анна Гайська в ХVІ столітті заснувала Почаївський монастир, Софія Чорторийська відкрила друкарню і сама перекладала з грецької на українську Святе Письмо. Элизавета Гулевичівна була одніэю з засновниць Київського братства, монастиря, школи, лікарні для дітей.

Часом жінкам доводилось брати зброю в руки, і вони нічим не поступались чоловікам. Анна БорзобагатаКрасенська управляла казною Луцької эпархії. Коли проти неї виступило ополчення, вона одягнула на себе панцир і на чолі свого власного війська розгромила противника. Волинська княгиня Софія Ружинська очолила 60тисячні воэнні загони і під музичний супровід приступом взяла в 1608 році замок князів Корецьких.

— То ж чому тоді козаки не пускали жінок на Запорізьку Січ?

— Історії відомі чоловічі та жіночі воэнні союзи. Січ була традиційним чоловічим союзом. А це як чоловічий монастир. Однак на козацьких іконах, хоругвах вони зображали Пресвяту Покрову Богородицю, свою захисницю і хранительку. І бій розпочинали лише тоді, як усі козаки дружно помолились до Пресвятої Богородиці.
Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter